Лучанка Наталка Чубко не визнає сірого кольору

Автор: Василина Прибережна

Наталія Чубко сама вигадала стиль розпису на склі, який випромінює надзвичайно позитивну енергетику. Її картинами захоплюються провідні мистецтвознавці України, Олег Скрипка запрошував у свою «Країну мрій». Молодожони з різних куточків України телефонують і просять написати картину з чудернацькими котами, птахами, барвистими квітами, як символ сімейного щастя. Для душі вона пише ікони…
ЇЙ ПОДОБАЄТЬСЯ БУТИ НА «ВІЛЬНИХ ХЛІБАХ»
З дитинства не розлучалася з кольоровими олівцями і фарбами, мріяла бути художником, ще в дитячому садку її роботи брали на конкурси. Вихователі радили батькам віддати дівчинку до художньої школи. Тож вона закінчила Луцьку художню холу, потім поступила вчитися у Львівський коледж імені Труша на відділення дизайну. Їй подобалася львівська архітектура, неповторність міста, прожила там чотири роки. Та судилося їй повторити долю мами: вона вийшла заміж за лучанина, і чоловік забрав дружину до Луцька. Вона вирішила здобути ще фах психолога у Волинському державному університеті. Але за що вона не бралася, розуміла, що без творчості не може жити. А ще розуміла, що художник є доти творцем, доки не зодягнувся у якісь пута, що зобов’язують бути постійно до чогось прив’язаним. Їй подобалося бути на «вільних хлібах». Ще навчаючись у Львові, вона не брала грошей у батьків, малювала картини, виходила на ринок, так званий п’ятачок, продавала їх і мала гроші на прожиття. Картини студентів залюбки купували іноземці. Вже навіть коли переїхала до Луцька, їздила продавати свої твори на той базарчик.

ТВОРЕЦЬ НОВОЇ ТЕХНІКИ ЖИВОПИСУ
Сама не знає, коли полонив її розпис на склі. У Львові було єдине заняття з цієї методики, але від чистого прозорого наче перша крига скла, у душі залишився теплий слід на усе життя. Коли приїхала до Луцька, спробувала не просто відтворити у пам’яті розповідь майстра, а створити власний неповторний стиль. Їй і справді вдалося придумати нову двосторонню техніку. А ще саме їй властиво навколо образів додавати об’єм з допомогою вкраплення фарби цяточками. Така своєрідна багатоплановість. Деколи брала два скла, накладала одне на одне, і виходили чотири плани, як тепер кажуть 3D- графіка. Це – її авторська техніка. Зважилася на першому фестивалі «Поліське літо з фольклором» показати свої роботи на широкий загал. Люди буди зачаровані, підходили і питали, що це за техніка і де вона її знайшла. Насправді
вчителів у неї не було, це її стиль, який вона з року в рік ускладнює і вдосконалює. Раніше розписувала скло олійними фарбами. Тепер у Львові чи у Києві купує вітражні фарби чи фарби для скла, які привозять з Франції, Німеччини. Техніка цікава, інтригуючи тим, що наперед навіть авторка ніколи не знає результату роботи. А щодо тематики, вона воістину казкова, створені нею квіти схожі на ті що малювала Марія Приймаченко. Вона любить яскраві кольори, сірого взагалі не використовує. Домінують у творчості фольклорні мотиви. Її роботи залюбки купують, бо вони несуть тепло і позитивну енергетику в оселю. Не раз бувало, що друзі для новосілля просили намалювати на склі кота, який принесе в оселю затишок. Проте є роботи, які вона нікому не віддає, зберігає для персональної виставки.

ПЕНЗЛЕМ ПЕРЕСПІВУЄ НАРОДНІ ПІСНІ
Я мала нагоду побачити ці найулюбленіші картини. Зокрема, на картині «Освідчення» яскраво прочитується життя закоханої пари. Дівчина зачервонілася, подала руку юнакові на знак згоди вийти заміж, а за ними простелився рушник, символ майбутнього шлюбу. Ще біля них – дерево життя, дерево їхнього роду. Верхня квітка на ньому – майбутня сім’я, а квіточки, що від них йдуть – їхні діти, онуки, правнуки. Таким українці вишивали дерево життя на рушниках, малювали у хатах, таким воно бачиться сучасним майстрам. Ще на щастя малювали пташок. Калину зображували на печі, одвірку, коли у хаті була дівчина – на красу, на вроду, на щастя. Ще на одній з картин – пара закоханих. Вони підносяться на гойдалці, а над ними зринають птахи щастя. Цікава композиційно картина, що має назву «Їхав козак за Дунай, сказав дівчині прощай». Вона йому в дорогу дарує рушник, а він їй на прощання – яблука. Скільки картин до неї намальовано за мотивами пісні «Несе Галя воду», а й їй захотілося висловити свої почуття і бачення цієї відомої теми. Своєрідна картина за мотивами «Гуцулка Ксеня», яку авторка назвала «Я розкажу всьому світу, як кохаю тебе». Багато картин створено за мотивами українських народних пісень, на яких барви переливаються музикою. Кожна картина має глибокий зміст. Наталя, як і наші прабабусі, малює соняшники на багатство, голуби – на гарну звістку, мир і спокій у господі. Та найчастіше колись жінки малювали жар-птиць. Вважалося: що яскравіша пташка, пишніша, краще розписана тим буде цікавішим і багатшим життя у господині, яка її намалювала. Наталя так цікаво розповідає про старовинний український розпис, що на виставках навколо неї збирається багато людей, щоб не лише помилуватися картинами, а й довідатися про наші традиційні розписи.

СПРОБУВАЛА ВІДТВОРИТИ ІКОНОПИС НА СКЛІ
З особливою любов’ю зобразила на склі Покрову Пресвятої Богородиці, яка покриває дітей від усіляких негараздів. Цікавим є її твір, де Ісус розповідає дітям про бджілок. Вона вважає, що ці комахи може взагалі не з нашої планети, бо вони дуже розумні, благородні, працьовиті.
Багато уваги вона приділяє вивченню традиційної української ікони. Вона відтворила багато технік і стилів, які були притаманні Західній Україні: Покуттю, Закарпаттю, Буковині. Перший раз побачила ікону на склі у Музеї народної архітектури і побуту «Пирогово», що під Києвом. Туди привезені з усієї України не лише хати, а й дуже старовинні церкви, в яких зберігаються старовинні ікони. Виявляється, ікони на склі часто писали люди, які дуже мало розумілися у малюванні. Вони знали, що треба, щоб у хаті були образи святих. Писали їх, як вміли, навіть фарби самі виготовляли із природних матеріалів. Звичайно найчастіше писали ікони монахи, які попередньо навчалися у школах іконопису, та такі ікони коштувати дорого, тож у селах були свої майстри. У «Пирогово» вона побачила скляну ікону, яка не була виконана за якимись живописними правилами, а написана серцем з великою вірою, натхненням і любов’ю. У ній була така велика енергетика, що хотілося впасти на коліна і молитися. На жаль таких зразків залишилося мало. Скло при транспортуванні б’ється.
Дорога до духовної тематики не прийшла само собою. Вона жила у дуже віруючій родині. Мама з дитинства водила її до церкви. Та все ж вона вважала себе занадто малою скромною особою, щоб зважитися розписувати храми. Та якось прийшли до її майстерні подорожні і запитали, чи візьметься малювати церкву. Розповіли, що їхнє село невеличке, люди багато заплатити маляреві не зможуть, але для храму потрібне полотно розмінами два метри завдовжки і півтора завширшки. Річ не в грошах – Наталія розгубилася, бо таких великих картин ще не створювала. Тим паче, вона постійно буде на виду. Та люди не відступалися: «Не бійтеся, отець вас благословить, попостите, будете працювати з молитвою і Бог вам допоможе». Потім приїхав і настоятель храму села Навосілки Маневицького району, де була новозбудована церква. Розповів про людей, які багато доклали праці і коштів, щоб храм постав і вона не сміла відмовитися. Скільки працювала, стільки постила. Йдучи до майстерні, заходила до церкви, ставила свічку і молилася. Всевишній давав натхнення і сили дуже добре написати «Моління о чаші», «Життя Ісуса», «Дванадцять празників». Згодом в новозбудованій церкві у Липинах написала образи чотирьох Євангелістів. Написала багато ікон для львівських громад. А ще вона пише ікони і дарує родичам.

Вона вдячна долі, що має родину, яка не лише додає натхнення, а й ділить її домашні клопоти. Чоловік усіляко сприяє, щоб вона мала достатньо часу для написання своїх маленьких шедеврів на склі. Стає за батька й матір дітям, коли вона представляє в столиці Волинь на черговій виставці, а вона їх радує новими здобутками. Одна з останніх відзнак – Диплом всеукраїнської виставки сувенірної продукції «Український сувенір». У ній брали участь 200 найкращих майстрів України з різних жанрів. Волинь представляли п’ять майстрів, в тому числі й вона. Це був серйозний показ робіт, його оглянула комісія від Президента України. Її запрошував Олег Скрипка на свою «Країну мрій». Наталія Чубко постійно бере участь у виставках народних майстрів у «Пирогово». Любить бувати на фестивалях в Івано-Франківську, особливо їй подобається «Родослав». Кожна область вирізняється своїми особливостями, а в Івано-Франківську їй до душі припали привітні люди.

Лінк: http://news.volyninfo.com/lutsk/5341-luchanka-natalka-chubko-ne-viznaie-sirogo-koloru.html